Пізнавальні процеси особистості



Е = с log I

Е — сила відчуттів І — сила подразника с — константа

Рис. 3. Логарифмічна форма основного психофізичного закону (Г. Фехнер, 60-ті роки XIX cm.)

Цей закон показує, що в той час, коли сила подразника зростає в геометричній прогресії, інтенсивність відчуттів зростає в ариф­метичній прогресії.

Тривалий час логарифмічній формі основного психофізичного закону Г. Фехнера не було альтернативи. І лише в 30-40-х роках XX ст,, тобто майже через півстоліття після відкриття закону Г. Фехнера, він був уточнений американським ученим С Стівен-сом, який дійшов висновку, що залежність між силою відчуттів та величиною подразника виражається не логарифмічною, а степене­вою функцією.

Е — сила відчуттів

І — сила подразника

к — константа

п — показник ступеня, залежний від модальності відчуттів


Так була виведена степенева форма основного психофізичного закону С Стівенса: сила відчуттів пропорційна степені сили под­разника (див. рис. 4).

Цей закон показує, що в той час, коли сила подразника зростає в арифметичній прогресії, інтенсивність відчуттів зростає в геоме­тричній прогресії.

Як логарифмічна, так і степенева форми основного психофізич­ного закону мають низку недоліків. Основний із них полягає у то­му, що дріб Вебера, на якому вони ґрунтуються, справедлива лише в діапазоні середніх подразників, і втрачає свою силу в міру набли­ження до верхнього та нижнього порогів чутливості.

Рис. 4. Степенева форма основного психофізичного закону (С. Стівенс, 30-40-віроки XX cm.)

Відчуття людини мінливі і виражаються як у кількісних, так і в якісних закономірних змінах чутливості. Здебільшого, вони зале­жать від умов середовища і стану організму людини. Основними формами кількісної зміни чутливості є адаптація, взаємодія відчуттів і сенсибілізація.

Адаптація(від лат. adapto — пристосовую) — це пристосуван­ня організму до умов середовища. Розрізняють два види адап­тації: негативну і позитивну. Негативна адаптація виявляється по-різному: як повне зникнення відчуттів у результаті тривалої дії подразника (наприклад, повністю може зникнути тактильне,




Розділ IV


Пізнавальні процеси особистості



нюхове чи смакове відчуття за умови, якщо подразник не дуже сильний); як зниження чутливості під впливом дії сильного под­разника (наприклад, при зануренні руки в холодну воду або при переході з темної кімнати в яскраво освітлену). При позитивній адаптації чутливість підвищується під впливом дії слабкого подразника. Наприклад, у результаті темнової адаптації зорова чутливість зростає.

Адаптація відіграє значну роль у пристосуванні організму до навколишнього середовища, бо, з одного боку, допомагає органам чуття «вловлювати» слабкі подразники, а з іншого, оберігає їх від надмірно сильних подразників.

Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості одних аналізато­рів під впливом інших. Тут, так само як і при адаптації, чутливість може і зростати, і знижуватися. Загальна закономірність взаємодії відчуттів полягає у тому, що під час взаємодії зі слабким подразни­ком чутливість підвищується, а зі сильним — знижується. Напри­клад, слабкий звук підвищує чутливість до кольору. Навпаки, під впливом інтенсивних зорових подразнень знижується слухова чутливість, а у випадку сильних запахів — знижується зорова.

Сенсибілізація(від лат. sensibilis — чутливий) — це підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану ор­ганізму чи під впливом вправ.

Розрізняють два види сенсибілізації: тимчасову і тривалу. Тим­часова сенсибілізація, насамперед, пов'язана із взаємодією відчуттів. Так, відомі факти підвищення зорової, слухової, тактильної та нюхової чутливості під впливом слабких больових подразників. Крім того, вона спричинена тимчасовими змінами стану організму під впливом найрізноманітніших чинників: фар­макологічних речовин, наприклад, адреналіну, кофеїну; інтересів чи установок особистості тощо.

Тривала сенсибілізація носить постійний характер і залежить як від стійких змін в організмі, так і від постійних вправ. Так, з віком (від народження до 20-30 років) чутливість аналізаторів поступо­во зростає, а після цього віку починає поступово знижуватися. Люди, які мають слабку нервову систему — більш чутливі. Під час вагітності, коли змінюється ендокринний баланс організму, нюхо­ва чутливість різко зростає. Чутливість зростає й у випадку деяких


ендокринних розладів, наприклад, при гіперфункції ендокринної залози. Гальмування кори в результаті втоми також спочатку вик­ликає загострення чутливості.

Відомо, що і постійні вправи, наприклад, тренування музи­кантів, дегустаторів, парфумерів тощо веде до зростання відповід­них видів чутливості.

Кількісно-якісні зміни чутливості спостерігаються під час кон­трасту відчуттів. Контраст відчуттів — це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. За одночасної дії двох подразників виникає одночас­ний контраст. Так, одна й та сама фігура на чорному фоні здається світлішою, а на білому — темнішою. У разі послідовної дії двох подразників виникає послідовний контраст. Наприклад, після холодної води тепла здається гарячою.

Якісні зміни чутливості виявляються у синестезії. Синестезія(від гр. synes — разом; aesthesis — відчуття) — це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, харак­терних для іншого аналізатора. Органи чуття, працюючи сумісно, породжують якісно нове відчуття. У дослідах німецького психолога Хорнбостела досліджуваним пред'являли різні запахи і пропонували зіставити їх з відтінками світла. Результати вияви­лись закономірними. Запахи тих речовин, молекули яких включа­ли більшу кількість атомів вуглецю, співвідносились з темнішими відтінками, а запахи речовин, молекули яких включали мало атомів вуглецю — зі світлішими.

Найбільше поширені зорово-слухові синестезії, коли під впли­вом звукових подразників у людини виникають зорові образи. На­приклад, кольоровий слух, який був притаманний М. Чурльонісу, М. Римському-Корсакову, А. Скрябіну та ін. Широко відомо, що високі звуки ми оцінюємо як «світлі», а низькі як «темні». Синестезія поширена також у побуті, коли у людини виникає відчуття «крикливого кольору», «солодкого звуку», «гострого за­паху» тощо.

У різних людей синестезія виявляється по-різному. Особливо яскраво вона спостерігається при підвищеній збудливості підкірки, при істерії, в період вагітності, під впливом низки фарма­кологічних речовин.


Розділ IV


Пізнавальні процеси особистості



Описані вище закономірності відчуттів: взаємодія, сенсибілі­зація, контраст, синестезія — це свідчення постійного взаємозв'яз­ку аналізаторних систем людини. Більш складні та інтегральні форми такого взаємозв'язку породжують якісно нову форму відо­браження — сприймання.

Пізнання навколишнього світу та самого себе починається з відчуттів. Відчуття — це найпростіший пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколишньої дійсності та внутрішніх станів організму, яке виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття в даний момент.

Відчуття поділяють на екстероцептивні, інтероцептивні і пропріоцептивні. Якщо подразники йдуть із зовнішнього світу, і ре­цептори також знаходяться поза організмом, то такі відчуття називають екстероцептивними; якщо з внутрішнього середовища організму, і рецептори також знаходяться у внутрішніх органах — інтероцептивним; якщо подразники йдуть від суглобно-м'язового апарату, а рецептори знаходяться у м'язах та суглобах — пропріоцептивними.

Усі відчуття мають спільні загальні властивості: якість, локалізованість, тривалість, інтенсивність. До закономірностей відчуттів відносять абсолютну та диференційну чутливість, ос­новний психофізичний закон, адаптацію, взаємодію відчуттів, сен­сибілізацію, контраст відчуттів і синестезію.

Діапазон наших адекватних відчуттів називається абсолют­ною чутливістю. Нижня абсолютна чутливість — це наша здатність вперше відчувати ледь помітні подразники (вимі­рюється за допомогою нижнього абсолютного порогу чутивості), а верхня абсолютна чутливість — наша здатність відчувати дуже сильні подразники як адекватні (вимірюється за допомогою верхнь­ого абсолютного порогу чутливості). Між чутливістю і величиною нижнього порогу існує обернене відношення: чим нижчий поріг, тим чутливість вища, і навпаки. Здатність людини розрізняти ледь помітні відмінності між подразниками називають диференційною чутливістю (вимірюється за допомогою диференційного порогу чутливості). Для одного й того самого органу чуття відношення


між приростом подразника, який ледь помітно відрізняється від його початкової величини, і цією початковою величиною є констан­тою. Це відношення називається дробом (законом, константою) Вебера. Основний психофізичний закон описує залежність між ве­личиною відчуттів і подразника. Він має дві основні форми: лога­рифмічну (сила відчуттів пропорційна логарифму силі подразни­ка); і степеневу (сила відчуттів пропорційна степені сили подраз­ника).

Відчуття людини мінливі. Це виражається в кількісній мінли­вості: адаптація, взаємодія відчуттів, сенсибілізація; кількісно-якісній мінливості: контраст відчуттів; якісній мінливості: сине­стезія. Адаптація — це зміна чутливості під впливом постійно діючого подразника. Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості одних аналізаторів під впливом інших. Сенсибілізація — це підви­щення чутливості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану організму чи під впливом вправ. Контраст відчуттів — це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. Синестезія — це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, характерних для іншо­го аналізатора.

Складні та інтегральні форми взаємозв'язку між різними відчуттями породжують якісно нову форму відображення — сприймання.


3056135769850356.html
3056166441162316.html
    PR.RU™